Iсторична
Бути горю, тiльки горю,
а нiяк спокою,
де солене спорить море
з прiсною рiкою.
А де погодиться,
там лиман родиться,
там зелена
ни солена,
ни прiсна водиця.
То не рiки в злу годину
звадились з морями,
то дiлили Україну
короли з царями.
Як вони дiлили -
бiди наробили –
де до болю
мало солi,
де пересолили.
Ой не треба бiльше горя,
не губить лиману!
Бо i рiчцi буде й морю
без нього погано.
Бо тодi народи
не зазнають згоди,
будуть тiльки
чвари-бiйки
захода зi сходом.
Бо в минуле погляд кину –
мало не з потопу
боронила Україна
вiд степiв Європу.
Вiд степiв, де в полi
стелиться коволя.
Хто там буде,
той здобуде
i славу, i волю.
I до того свiту знати
згоду по закону,
доки бути-iстувати
вартi по кордону.
Хай же Україна
не вмiра, не гине!
Хай нiколи
пiсня волi
краю не покине.