"Крутиться синя планета..."
Крутиться синя планета
спокiй до бiса послав.
Управ нема на поета –
все виступає iз лав.
Тому ж i мають турботу,
щоб вiн чогось не сказав –
хто затика йому рота,
хто крутить руки назад…
Долею кожен поранен
за свої вiльнi слова:
шляхтич Хуан де Маранья,
злодiй Вiйон Франсуа…
Не запитавши їх волi,
нiби залiзний ланцюг,
всiх порiвняла їх доля,
лицарей i волоцюг.
Як же та прийде година,
що свiт їм буде не мил,
їм не кладуть в домовину
пiр’їв, паперу, чорнил.
Щоби дурниць наробити
бiльше вони не могли.
Щоб хочь на iньшому свiтi
себе як iньшi вели.
Та й за труною, я вiрю,
пишуть як доти вони,
с янголов видравши пiр’я
сажу сскребши з казанiв.
Їх навiть рай не врятує
вiд нелюдського буття.
Їх в пеклi чорт не катує,
бо в зарахунок – життя.