Музи й гармати
Як вже музи мовчать,
значить, йдуть десь бої.
Музи ждуть на свiй час,
бо вiйна – час не їх.
Та снаги в вiйн нема
вiсь свiт вiчно палить.
Час спливає гармат,
наступає час слiв.
I лунають слова –
в них – героям хвала.
I спiвак вже спiва
про колишнi дiла.
I, наслухавшись слiв,
часом мрiє слухач
вогнище запалить,
палахкотить нехай!
Не примусять слова
розпочать боротьбу,
доки пам’ять жива
про гарматну добу.
Та минають роки,
Та минають роки,
а сурма зве та зве…
Пiдросли юнаки,
для яких це – нове.
I вже новi бiйцi
йдуть на нову вiйну,
шоб завершити цикл,
шоби коло замкнуть.
I метал, гуркоча,
прагне ворога вбить.
Ну, а музи мовчать.
До майбутнiй доби.